Тестування на COVID-19 для виїзду працівника у закордонне відрядження

Тестування є обов’язковою умовою для в’їзду в іноземну країну. Роботодавець сплатив вартість тестування на COVID-19 для виїзду працівника у закордонне відрядження, узяв на себе витрати щодо придбання страхового поліса, що покриває лікування від COVID-19.

Чи виникає при цьому додаткове благо у працівника?

Види витрат на відрядження, що відшкодовуються працівнику, зазначені у п.п. 170.9.1 ПКУ. До таких витрат належать, зокрема, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування в місці відрядження, та витрати на обов’язкове страхування. Звільнення від оподаткування ПДФО цих витрат передбачено п.п. 165.1.11 ПКУ. Військовий збір не нараховуємо на підставі п.п. 1.7 п. 16¹ підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ. Ці правила діють лише за наявності оригіналів підтвердних документів та їх зв’язку з господарською діяльністю підприємства.

Таким чином, якщо умовою в’їзду до іноземної держави та перебування на її території є тестування на COVID-19, то при відшкодуванні витрат на таке тестування у працівника додаткове благо не виникає.

Крім того, для в’їзду до деяких країн необхідно мати й страховий поліс, який покриває лікування від COVID-19. Якщо такий поліс є обов’язковим для в’їзду в ту чи іншу країну, підприємство зобов’язане компенсувати працівнику витрати на його придбання. Адже без його наявності працівник не зможе виїхати у відрядження за кордон.

Хоча страхування від COVID-19 прямо й не зазначене у п.п. 170.9.1 ПКУ, його вартість за наявності документального підтвердження понесених витрат не є доходом працівника. Це витрати на відрядження, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження (абзац другий п.п. «а» п.п. 170.9.1 ПКУ).

Вартість тестування та страхового поліса, пов’язаних із COVID-19, необхідних для закордонного відрядження, не є також базою нарахування ЄСВ, тому що витрати на відрядження не входять до фонду оплати праці згідно п.п. 3.15 Інструкції № 5 та зазначені у п. 6 розд. I Переліку № 1170 серед виплат, на які не нараховується ЄСВ.

Важливо подбати про докази того, що без негативного «ковідного» тесту та поліса на страхування від COVID-19 ваш працівник не зможе бути відрядженим до тієї чи іншої країни. Для цього можливо застосувати інформацію на сайті МОЗ (covid19.gov.ua/border) або на сайті посольства країни в Україні.

Можна обрати й інший шлях. На допомогу приходить п.п. 165.1.19 ПКУ, який виводить з-під оподаткування кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку за рахунок роботодавця за наявності підтвердних документів.

Один із варіантів дій може бути таким. Працівник пише заяву з проханням надати допомогу на медичне обслуговування — проведення тестування на COVID-19. Роботодавець оплачує медустанові вартість такого тестування та видає наказ про надання допомоги на медичне обслуговування згідно з п.п. 165.1.19 ПКУ. Далі отримує документи, що підтверджують надання послуг.

Суму допомоги на лікування та медобслуговування працівників відображайте у розд. I 4ДФ Податкового розрахунку з ознакою доходу «143».

Допомога на оплату лікування не входить до бази нарахування ЄСВ, оскільки вона не належить до фонду оплати праці згідно з п.п. 3.31 Інструкції № 5 та наведена у п. 14 розд. I Переліку № 1170.