ТАКСІ: РОЗКІШ ЧИ НЕОБХІДНІСТЬ?

Липень, 2017

Це питання можна віднести до категорії «вічних» питань для бухгалтерів, які розділилися на два табори: тих, хто вважає таксі додатковим благом, і тих, хто це заперечує. Кожен із бухгалтерів обрав свою позицію й керувався нею в роботі, проте час від часу це питання набирає актуальність.

Зараз у Загальнодоступному інформаційному-довідковому ресурсі ДФС є дві відповіді на питання щодо користування працівником таксі у відрядженні. Податківці розділяють підприємства на дві категорії: підприємства, що не фінансуються повністю або частково за державні кошти, та ті, що фінансуються.

Для перших (приватних підприємств) використання таксі працівником під час службового відрядження як в Україні, так і поза її межами не включаються до оподаткованого доходу співробітника за умови наявності всіх підтвердних документів. Адже відповідно до п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПКУ не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває в трудових відносинах зі своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, зокрема на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження й назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті). Зазначені в абзаці другому п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПКУ витрати не є об’єктом обкладання цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат.

Для підприємств, які повністю або частково фінансуються за кошт бюджету, ситуація дещо інша. Ці підприємства у своїй роботі мають керуватися положеннями Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Мінфіну України від 13.03.1998 № 59, відповідно до п. 6 розд. ІІ якої витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження й назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов’язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті. Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі). Згідно з п. 9 розд. ІІІ Інструкції № 59 витрати за користування таксі або оренду автотранспорту можуть бути відшкодовані лише з дозволу керівника підприємства (згідно з підтвердними документами).

Враховуюче викладене вище, податківці розділяють використання таксі:

– у відрядженні на території України, що є додатковим благом співробітника та має бути обкладене податком, визначеним ст. 168 ПКУ;

– поза межами України, що вже не є додатковим благом співробітника.

Водночас ще в березні 2017 року ГУ ДФС у м. Києві у своєму листі № 5586/10/26-15-13-01-12 зазначала іншу позицію щодо таксі: якщо юридична особа компенсує своєму найманому працівнику витрати на таксі, які були понесені ним під час відрядження як в межах території України, так і за кордоном, то сума зазначеної компенсації підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб як додаткове благо на підставі пп. “г” пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Кодексу. У листі податківці керувалися не лише нормами ПКУ, а й положеннями Інструкції №59, яка регулює відрядження працівників лише органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за кошт бюджету, проте для інших підприємств вона носить довідковий характер.

Отже, з огляду на норми ПКУ та відповіді в ЗІР, вважаємо, що використання таксі працівником приватного підприємства під час відрядження все ж не є додатковим благом співробітника за наявності необхідних підтверджувальних документів.

Якщо з використанням таксі співробітниками підприємства під час відрядження все більш-менш зрозуміло, то що ж робити з використанням таксі співробітниками підприємства не під час відрядження, а під час виконання своїх трудових обов’язків (зустріч з клієнтами, відвідування державних органів та інших установ, для забезпечення нормального функціонування підприємства)? Фіскальні органи наполягають, що такі витрати є додатковим благом. Спробуємо навести аргументи проти.

Відповідно до пункту 164.2 статті 164 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного прибутку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Ще одним з аргументів на користь платників податків є норма п.164.2.17. ПКУ, відповідно до якої не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Отже, вважаємо, що під час користування послугами таксі співробітниками для виконання трудових функцій доцільно укласти договір зі службою таксі про надання транспортних послуг, розробити та затвердити політику (наказ) щодо користування таксі, у якій зазначити маршрути ділових поїздок. Первинні документи від контрагента обов’язково мають містити деталізацію подорожей. Усе це дасть змогу платнику податку значно зменшити ризик визнання поїздок на таксі додатковим благом співробітника.

Автори: Світлана Аврамова, Даря Малиновська, Дмитро Ульянов

Завантажити в PDF