РОБОТА ВДОМА ДЛЯ ІНОЗЕМЦІВ

Липень, 2017

На сьогодні чинним Кодексом законів про працю України такий характер виконання робіт, як робота вдома, на жаль, прямо не передбачений. Тільки для тих осіб, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, теоретично передбачена можливість працювати вдома в цей період. Звичайно ж, є підзаконні акти, в яких описується можливість надомної праці, але вони регулюють роботу або окремих категорій співробітників, або певних галузей господарської діяльності. Ось і доводиться компаніям, застосовуючи аналогію закону, у випадках оформлення співробітників на роботу вдома використовувати різні Інструкції, Положення, Рекомендації, деякі з яких були прийняті ще за часів СРСР.

І якщо для багатьох компаній оформлення на роботу вдома звичайних співробітників давно вже не становить великих труднощів, то у разі потреби дати дозвіл на таку роботу співробітнику-іноземцю виникають деякі перепони.

Передусім необхідно зазначити, що відповідно до законодавства іноземці, які перебувають на законних підставах на території України, у своїх правах і обов’язках прирівнюються до громадян України. Зважаючи на це, у разі наявності в іноземця посвідки на постійне проживання в Україні процедура оформлення роботи вдома буде такою ж, як і для звичайних співробітників.

Відповідно до Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС, для оформлення іноземця для роботи на дому необхідно:

1) провести перевірку житлово-побутових умов працівника й переконатися, що вони відповідають вимогам охорони праці та пожежної безпеки, санітарно-гігієнічним нормам, а також упевнитися, що є все необхідне для виконання співробітником роботи в домашніх умовах;

2) укласти письмовий трудовий договір, у якому крім стандартних умов прописати:

– що співробітник буде виконувати свою роботу саме вдома за такою-то адресою (найкраще спочатку отримати письмову заяву співробітника, у якій буде вказана точна адреса, де він буде працювати);

– хто і як буде надавати співробітникові робоче обладнання і всі необхідні матеріали для праці;

– як буде проводитися оплата роботи працівника (за фактично виконану роботу, закритий проект або просто щомісячний оклад);

– як буде контролюватися процес виконання роботи й дотримання співробітником дисципліни, корпоративних правил, умов конфіденційності і т. і.;

– чи буде роботодавець оплачувати амортизацію обладнання та інші додаткові витрати співробітника (витрати електроенергії, води, користування послугами зв’язку, інтернет тощо).

3) оформити прийняття на роботу працівника відповідним наказом;

4) підписати посадову інструкцію;

5) оформити трудову книжку, особову картку П-2 та інші документи відповідно до локальних вимог компанії;

6) провести всі необхідні інструктажі.

Щодо прийняття на роботу іноземця, якому необхідно отримати офіційний дозвіл на роботу в Україні, то умову про надомну працю потрібно прописати завчасно у звіті про наявність вакансій (форма 3-ПН), що подається до територіального центру зайнятості.

Інколи трапляється, що через особисті обставини або зважаючи на бізнес-потреби компанії співробітнику-іноземцю необхідно тимчасово встановити робоче місце вдома, але не в Україні, а за місцем проживання в його рідній країні. А для цього потрібно якось виконати найголовнішу умову: провести перевірку житлово-побутових умов та отримати Акт-висновок спеціальної комісії.

Хочемо звернути увагу, що комісія, що покликана перевіряти житлово-побутові умови співробітника, зазвичай складається з представників роботодавця та представників трудового колективу, які за своїми посадами та спеціальностями можуть оцінити умови, необхідні для виконання відповідних робіт вдома (представники кадрової служби, юристи, інженер з охорони праці). Але в окремих випадках до цієї комісії можуть залучатися представники органів санітарного та/або пожежного нагляду.

І якщо у разі, коли комісія з перевірки житлово-побутових умов складається зі співробітників компанії, роботодавець може оформити на них відповідне відрядження в іншу країну, то в разі залучення державних органів нагляду це буде практично неможливо.

Крім того, є ризики, що в разі виконання роботи вдома не в Україні роботодавцю буде ще складніше контролювати процес виконання співробітником своїх обов’язків. Під час виникнення непередбачених ситуацій неможливо оперативно на них відреагувати. Але найбільший ризик – це дотримання техніки безпеки з боку співробітника, а також неможливість спрогнозувати ризики, якщо співробітник важко захворіє, отримає виробничу травму або, того гірше, станеться летальний випадок.

Отже, чинне законодавство не накладає пряму заборону на встановлення робочого місця для іноземців вдома за місцем їхнього проживання за межами України. Однак наявність зазначених ризиків змушує компанії вибирати: або дотриматися всіх вимог закону, або ризикнути й здобути запланований результат.

На жаль, недосконалість законодавчої бази, а також наявність суворих процедур часом перешкоджає реалізації Конституційного права кожного громадянина вільно обирати собі роботу (зокрема, де і як працювати). Залишається сподіватися, що з прийняттям нового Трудового кодексу питання оформлення роботи вдома буде прописане більш докладно, завдяки чому компанії зможуть застосовувати його для всіх своїх співробітників, в тому числі і для співробітників-іноземців.

З огляду на вищевикладене, ми не рекомендуємо встановлювати роботу вдома за межами України на постійній основі для тих іноземних співробітників, які працюють на умовах дозволу на роботу. Адже у цьому разі під час перевірок державних органів є ризик визнання таких відносин фіктивними (не буде дотримана вимога, що роботодавцю потрібен співробітник-іноземець саме для роботи в Україні), а це загрожує анулюванням дозволу на роботу і фінансовими санкціями для компанії.

Автор: Марина Моргун

Завантажити в PDF