Інвойс як єдиний документ щодо експорту послуг: як подолати валютний контроль

23.03.2017

Починаючи 03.01.2017 року після вступу в дію змін до статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну економічну діяльність», у разі експорту послуг (крім  транспортних)  зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися   шляхом   прийняття  публічної  пропозиції  про  угоду (оферти)  або  шляхом  обміну  електронними  повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в  електронному  вигляді,  за  надані послуги. З метою виконання цього положення Закону та приведення у відповідність підзаконних актів з питань здійснення валютного контролю банками за імпортними та експортними операціями їх клієнтів Національний банк України прийняв постанову N 419 від 30 грудня 2016 року «Про затвердження Змін до Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями».

Внесені зміни НБУ фактично встановили новий підхід для здійснення валютного контролю за експортом послуг, крім транспортних та страхових, а саме проведення контролю за фактом зарахування коштів від нерезидента на рахунок резидента в уповноваженому банку за надані послуги (пункт 1.2 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями). Також відповідно до нової редакції пункту 4.2 цієї Інструкції для здійснення валютного контролю за операціями з експорту послуг, крім транспортних та страхових, більше не може застосовуватись примірний перелік документів, що може запитуватись банками.

Тобто, будь-який документ, що може слугувати достатнім  підтвердженням факту постачання послуг нерезиденту резидентом, складений сторонами або однією із сторін, може бути використаний банком для контролю за експортною операцією компанії-резидента із надання послуг, в тому числі інвойс, складений за формою, яка прийнятна для сторін.

Але деякі банки тлумачать  по-своєму, що саме повинно бути вказано у інвойсі, нижче наводимо приклад такого тлумачення:

Якщо немає контракту на виконання послуг, то в рахунку мають обов’язково бути зазначені реквізити обох сторін, підписи та печатки обох сторін. А також вид послуг та суму оплати. Крім цього, має бути зазначено, що сплата цього рахунку свідчить про прийняття умов виконання послуг”.

У відповідь на таке тлумачення хочемо зазначити:

  1. Рахунок-фактура – це «односторонній» документ. Його складає особа, на користь якої має здійснюватися платіж.
  2. Затвердженої форми рахунку-фактури чи рахунку-проформи та вимог щодо їх заповнення законодавством України не передбачено.
  3. Згідно загальносвітової практики, рахунок-фактура має містити дату складання, найменування та реквізити продавця і покупця, найменування товарів, їх ціну, загальну вартість рахунку, валюту, ставки та розмір податку та інші реквізити, що зазвичай застосовуються сторонами.
  4. Щодо наявності підпису керівника підприємства на інвойсі інформуємо. Відповідно до Рекомендації Європейської економічної комісії ООН № 6 1983 року «Формуляр – зразок уніфікованого рахунку для міжнародної торгівлі» рахунок має місце для підписів та інших видів підтвердження автентичності, коли вони необхідні.
  5. Міжнародною практикою допускається використання рахунків-фактури без підпису особи, що його склала.

Для «боротьби» з банками, які висувають подібні вимоги до інвойсу як єдиного документу щодо експорту послуг резидентом на користь нерезидента, ми рекомендуємо звернути увагу валютного контролю банку, в тому числі, на вимоги статті 207 Цивільного кодексу України, зокрема щодо необов’язковості проставлення печатки компанією-резидентом на документі.

Тетяна Причепа