ЧИ МОЖЛИВЕ КОРИГУВАННЯ ПОДАТКОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ  ІЗ ПДВ ПІСЛЯ СПЛИВУ 1095 ДНІВ?

 Вересень, 2017

Застосування строків давності, встановлених Податковим кодексом України (надалі – Податковий кодекс), під час визначення податковим органом зобов’язань платника податків є на практиці одним із найбільш повсякденних та поширених питань, з яким може зіткнутися кожен платник податків.  Насамперед це питання є актуальним під час проведення податкових перевірок.

У Податковому кодексі питанню строку давності присвячена стаття 102, яка передбачає загальне правило про те, що контролюючий (податковий) орган має право самостійно визначати суми грошових зобов’язань платника податків не пізніше закінчення 1095 днів від дня граничного строку подання декларації або граничного строку сплати податкового зобов’язання платником податків, якщо таке зобов’язання було нараховано податковим органом. Вказана норма передбачає спеціальний строк давності для контрольованих операцій, тобто тих, на які поширюються норми про трансфертне ціноутворення. Для них строк давності значно довший і складає 2555 днів.

Після спливу строку давності, як передбачає стаття 102 Податкового кодексу, платник податків є вільним від грошового зобов’язання за умови, коли протягом 1095 днів (або ж 2555 днів) контролюючим органом не буде визначено суму грошового зобов’язання для такого платника. Тобто у податкового органу є три роки (=1095 дням), аби визначити суму податку, що має бути сплачена платником відповідно до Податкового кодексу.

Тому, якщо вся податкова звітність компанією була подана вчасно, податкові органи під час проведення податкової перевірки зосереджують свою увагу на трьох останніх роках діяльності компанії, тобто проводять перевірку в межах 1095 днів. Водночас винятки із цього правила встановлені пунктом 120.2 статті 102 Податкового кодексу.

У пункті 102.5 статті 102 Податкового кодексу знаходимо ще одну цікаву норму, а саме: заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених Податковим кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування. Тобто у платника податків також є трирічний строк, щоб повернути суму надміру сплаченого податку або ж отримати відшкодування.

Наведені вище положення статті 102 Податкового кодексу на перший погляд є чіткими та достатньо зрозумілими: три роки для визначення сум податків, що повинна сплатити компанія, і після цього вона є вільною від таких зобов’язань перед державною у зв’язку зі спливом строку давності. Однак на практиці трактування вказаної норми та застосування цього правила не є таким однозначним та створює ситуації, в яких остаточне рішення залишається на боці суду, що розглядає суперечку між податковим органом та платником податків.

Зокрема, питання застосування чи незастосування строків давності, встановлених статтею 102 Податкового кодексу, має вирішальне значення у випадку коригування сум податкових зобов’язань та податкового кредиту із податку на додану вартість (надалі – ПДВ) у зв’язку зі зміною суми вартості товарів (робіт або послуг) після їх постачання однією компанією на користь іншої.

Порядок коригування податкових зобов’язань та податкового кредиту врегульований статтею 192 Податкового кодексу, норми якої передбачають, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включно з наступним за постачанням переглядом цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або в разі повернення постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної. Тобто у зв’язку із тим, що в процесі співпраці сторін (продавця та покупця, замовника та постачальника і т. ін.) виникають різні випадки, за яких ціна товару (робіт або послуг) змінюється або ж і відносини за договором припиняються, цією нормою визначено, які дії та в якій послідовності має вчинити кожна зі сторін, аби відкоригувати, тобто внести зміни в раніше визначені та задекларовані в минулих податкових періодах суми податкових зобов’язань та кредиту з ПДВ.

Водночас на практиці є проблема, із якою стикається не один платник податків при бажанні відкоригувати податкове зобов’язання або ж податковий кредит за правилом статті 192 Податкового кодексу. Вона полягає в тому, що, на думку податкових органів, платники можуть провести таке коригування лише щодо податкових зобов’язань та кредиту, які виникли пізніше, ніж 1095 днів. Як наслідок, якщо платники збільшували суми податкового кредиту та зменшували суми податкових зобов’язань після спливу 1095 днів, податкові органи за наслідками перевірок приймали рішення про донарахування сум ПДВ, оскільки вважали, що норми статті 102 Податкового кодексу також поширюються на зазначені правовідносини та випадки. У результаті платники податків і сьогодні вимушені відстоювати своє право на коригування податкових зобов’язань та кредиту після спливу 1095 днів у суді, оскаржуючи неправомірні рішення податкових органів про донарахування сум податкових зобов’язань.

Юристи EBS проаналізували численну судову практику щодо можливості коригування зобов’язань із ПДВ після спливу строку давності, тобто 1095 днів, й однозначно визначили, що така можливість є відповідно до податкового законодавства України. Зокрема, таку можливість підтвердив і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 18.02.2016 року в справі №К/800/11558/13 за позовом ТОВ «Базальт» до місцевого податкового органу та в ухвалі від 07.02.2017 року в справі №К/800/4070/16 за позовом ТОВ «Коксотрейд» до місцевого контролюючого органу. Ці рішення, як і багато інших рішень адміністративних судів, визначили «золоте» правило в застосування положень статей 102 та 192 Податкового кодексу, а саме: «статтею 192 Податкового кодексу не передбачено обмежень у строках проведення відповідних коригувань податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ у разі збільшення (зменшення) суми компенсації на користь платника податків – постачальника, а відтак, застосування положень статті 102 податковим органом у цьому разі є помилковим».

На думку юристів EBS, такий підхід судових органів є абсолютно обґрунтованим із правової точки зору та відповідає інтересам бізнесу, сталість та гарантії безпеки якого мають бути забезпечені, у тому числі завдяки дії принципу правової визначеності. Так, у процесі ведення господарської діяльності сторони мають повною мірою розуміти й мати можливість прогнозувати податкові наслідки від провадження такої діяльності, у тому числі в разі зміни ціни постачання товарів (робіт або послуг) після декларування відповідних сум податків. Як наслідок, дуже важливо для платника податків мати чіткий алгоритм дій, за яким можна провести коригування тієї чи іншої суми податкового зобов’язання або податкового кредиту, визначеної раніше, та мати гарантії законності таких дій, незважаючи на різні підходи та точки зору податкових органів.

Автор: Тетяна Причепа

Завантажити в PDF